Главная / Общество / «Медичні заклади мають стати прибутковим бізнесом, як і розважальні центри», — Артур Переверзєв

«Медичні заклади мають стати прибутковим бізнесом, як і розважальні центри», — Артур Переверзєв

У зв’язку з хвилею скандалів, пов’язаних з медициною, що прокотилася нещодавно, хотілося би глянути на проблему системно та під іншим кутом.

Призначення держсекретаря в МОЗ, наїзди на команду Міністра Уляни Супрун, скандал з Тодуровим та закупівлями — це все симптоми однієї і тієї ж хвороби, що не лікувалася останні 25 років, і зараз перейшла в якусь нову фазу, пов’язані із першими спробами лікувати ці очевидні симптоми, щоправда — не ставлячи діагнозу.

Ми звикли до того, що медицина у нас — державна, платна хоч і безкоштовна, і звикли до того що поруч із цим існують приватні клініки та лікарні. Вони існують, як два різні світи, які перетинаються між собою лише лікарями, які можуть працювати і там і там.

Ми напевно, почали звикати до того, що хороших лікарів треба шукати через рекомендації, поради друзів та знайомих. Ми, якщо нам не байдуже власне здоров’я, все ж таки шукаємо кращу пропозицію на ринку, якого фактично не існує. Ми десь все ж таки розуміємо, що медицина — це товар, за який треба платити. Але в цьому випадку ми — це якась раціональна та продуктивна частина суспільства. Це означає, що далеко не всі розуміють, що і лікарі, і лікарні надають нам послуги не тому, що вважають це своїм святим обов’язком, скріпленим клятвою Гіпократа — вони це роблять, тому що:

А) Це їхня професія, яку вони обрали добровільно, тому що захотіли лікувати, мали хист, намір та натхнення.

Б) Їм хочеться їсти і жити, і вони заробляють на своє життя своєю професією.

Для нас давно вже норма, платити людям за послуги, які вони нам надають — ми платимо в ресторанах за приготовлену нам їжу, ми платимо в магазинах, коли купуємо товари, ми платимо таксистам, ми платимо юристам, ми платимо за квитки в кіно і театри, ми платимо тим хто робить ремонти і тим, хто будує квартири, коли їх купуємо. Ми платимо виробникам автомобілей, ми платимо авіакомпаніям. Але чомусь досі за соціальним договором між людьми і державою — ми маємо платити не лікарям (бо це буде хабар) — ми маємо платити державі, щоб та заплатила лікарям, і утримувала лікарні.

При цьому, не ми вирішуємо, скільки коштує наша медицина, не ми вирішуємо, скільки ми хочемо заплатити відповідно до того, ЯК ми хочемо піклуватися про наше здоров’я. Держава знає краще за нас, скільки ми маємо платити, і держава стягне з нас стільки податків на нашу медицину, скільки забажає — а ми так і не дізнаємося, за що ж ми платимо, коли зарплата у лікарів завжди маленька — лікарні завжди або майже завжди жахливі — сервіс завжди жахливий. Переступаючи поріг державних медичних закладів — ти всім винен. Від гардеробниці, аптекарші, медсестри до лікаря — ти винен їм, що приперся зі своєю хворобою.

Чому так? Все дуже просто. Тому що медицина в нашій країні — не бізнес лікарів чи медичних закладів — а стоїчний, героїчний трудовий обов’язок соціально відповідальних громадян, відповідно до законодавства.

Поки лікарі і лікарні не будуть конкурувати між собою за клієнта, а клієнти не будуть шукати собі лікаря чи лікарню за тим самим принципом, за яким вони шукають нове авто, новий телевізор, чи будь-яку іншу послугу — нічого в цій сфері не зміниться. Якусь лікарню поштукатурять. Якусь побілять, якусь — поремонтують. Якогось лікаря посадять — якогось звільнять.

Звичайно, мертвому можна зробити припарку — оптимізувати, дати лікарням більше автономії, знайти гроші в кишенях одних українців — щоб іншим — лікарям — підвищити державну подачку. Можна ввести електронні послуги, можна найняти привітніших гардеробниць без нафталінового запаху, багато чого можна зробити. Але соціалістична медицина яка базується на переконанні, що лікувати населення — це святий і непорушний обов’язок держави, що саме держава має бути менеджером і управлінцем медичної галузі, саме держава має тримати на балансі лікарні, сертифікувати лікарів, і взагалі — вирішувати кому займатися медициною, а кому ні — давно мертва. ( Це не оминуло одну з найкращиї, як вважається, медичних систем — систему охорони здоров’я Великобританії http://www.wsj, де червоний хрест вже має надавати допомогу лікарням, на рівні Сирії та Лівії, бо ті не можуть впоратися самі)

І навіть давно необхідне введення страхової медицини не врятує нічого. Єдине що держава може зробити, щоб галузь повстала з мертвих, щоб утворився ринок медичних послуг — вона має підняти білий прапор і відступити.

Що необхідно зробити?

Держава повинна:

— Приватизувати всі медичні заклади разом з землями

— Відмовитись від оплати праці лікарів — та дати вирішити питання працевлаштування двом сторонам — лікарням та лікарям (медсестрам та всім іншим)

— Перестати стягувати будь-які податки з громадян, що направлялися на живлення мертвої медичної системи.

— Встановити законодавством правила, за яким лікарні, лікарі та пацієнти можуть діяти вільно на цьому ринку, встановити загальні рамки і правила його роботи (законодавчо дозволити вільну страхову медицину та визначити за якими програмами в перехідний період мають страхуватися ті, хто найбільш залежав від існуючої моделі — пенсіонери та інші утриманці).

— Визначити формат та межі перехідного періоду і що найголовніше — його закінчення — дату, коли держава остаточно перестане витягувати гроші з кишені одного громадянина, щоб вилікувати іншого.

— Прийняти базові принципи, за якими потреба одного громадянина в медичному обслуговуванні не може бути виправданням для стягування грошей з інших громадян. Це означає, що кожна верства населення відповідно до рівня своїх статків сама обирає, який рівень медичного обслуговування та за якими програмами вона може собі дозволити. На практиці це означає, якщо комусь необхідна дорога операція, а він не має на неї грошей — він вільний вдатися до будь-яких засобів пошуку грошей, окрім вимагання у держави заплатити за таку операцію, бо держава не має власних грошей — лише гроші платників податків.

Що маємо отримати?

На виході, система має виглядати як динамічний ринок товарів і послуг, коли приватні страхові компанії у співпраці з лікарнями складають різні страхові програми для пацієнтів з різними рівнями доходів — програми з різними медичними послугами.

І тоді кожна людина сама може обрати, скільки грошей вона буде витрачати на власне здоров’я — чи купуватиме вона страхування яке включає все-все, чи обере лише базове страхування на тяжкі випадки хвороб, травм, тощо. А решту дрібних медичних справ буде робити за свої поточні кошти.

Лікарі, маючи таку гідну професію, будуть залежати лише від рівня своїх вмінь і навичок, які вони вільно можуть пропонувати як лікарням, так і безпосередньо пацієнтам, маючи свою власну вузьку практику. Підтвердження своєї кваліфікації вони можуть отримати як від держави (допоки не змінена повністю система освіти), так і від приватних компаній, що займаються сертифікацією лікарів та медичних закладів. Лікарі будуть залежати також від своєї репутації (як зараз залежать водії Uber). Якщо пацієнти поставлять лікарям надто низькі оцінки — медичні заклади можуть термінувати контракти з лікарями, а останні втратять пацієнтів, практику і змушені будуть шукати долі де-інде.

Медичні заклади мають стати прибутковим бізнесом, як і розважальні центри. Як добре, що розважальні центри не належать і не управляються державою — а бізнесом, правда ж? Уявіть собі ТРЦ, який належить державі і фінансується з держбюджету. Уявляєте, як весело там має бути?

Медичні заклади самі оберуть як їм працювати — в залежності від попиту в своєму окрузі. До приватних лікарень округу держава може встановлювати вимоги до відділення невідкладної медицини (Хоча немає підстав вважати, що приватні лікарні не матимуть це за правило і так), але не може змусити лікувати нікого безкоштовно. Якщо людина не подбала про своє страхування чи наявність коштів на лікування у разі надзвичайних випадків — така плата має бути стягнута в судовому порядку, як стягують гроші з тих, хто не може виплатити власні кредити.

Яка ж тоді роль держави?

Держава була (наразі є) монополістом у сфері надання медичних послуг. Абсолютним, неефективним та непотрібним.

За вільного ринку медичних послуг, держава має турбуватися про те, що не порушуються закони, ретельно виписані так, щоб вільний ринок був справді вільним. Шахрайство, шкода пацієнтам, страхові оборудки, будь які речі, які порушують права громадян в межах цього ринку мають вирішуватися державою через судову систему та інші механізми. Але інші механізми не можуть включати в себе державне регулювання послуг — ні яким має бути страхування, ні його програми чи мінімальні або максимальні ціни, ні кількість лікарень і лікарів в лікарнях, ні вартість або обов’язковість медичних послуг. Бізнес не є злочином — і держава повинна або убезпечити або покарати за злочини, які стаються в будь -якій сфері між громадянами.

І насамкінець — мета кожного бізнесу та підприємства — заробити гроші, а не цього неможливо досягнути, якщо шкодити власним клієнтам. На відміну від державу, бізнесу є справа до клієнта — бо клієнт, пішовши до конкурентів, залишить бізнес без прибутку. Натомість громадянин не може «піти до іншої держави» по ті послуги, які вона надає. Користуючись зі свого монопольного становища, держава не апріорі не дбає про сервіс та якість своїх послуг.

Коли на теренах колишнього СРСР відкрили перший Макдональдс, в Москві, здається — то всі продавці та касири за звичкою ходили з кислими мордами, що не входить в правила компанії. Коли менеджери у них запитали, чому вони не посміхаються клієнтам, вони сказали — «А чого нам посміхатися, гамбургери — у нас, і вони потрібні їм». Це — логіка держави, яка з різним рівнем деградації, присутня будь-де. Натомість лоігка бізнесу — «Гамбургери у нас, але нам треба щоб вони їх купили».

Саме тому, будь-які маніпуляції з медичною галуззю, без чіткого розуміння її кінцевої моделі — вільного ринку медичних послуг — приречені.

Артур ПЕРЕВЕРЗEВ